Текст: Мельников О. В., д-р екон. наук, професор ІТ СТЕП Університету

 

Майбутній науковець і декан народився у Львові й виріс на вулиці Базарній [1]. Для тих, хто не знайомий із львівською топонімікою, — це район Краківського ринку, одного з найбільших продуктово-побутових ринків міста. Одним словом, район цей був не з благополучних, й це не могло не загартувати нашого героя.

В усьому іншому біографія Володимира Володимировича була доволі традиційною: служба у Збройних Силах після закінчення середньої школи; потім впродовж 1975–1976 рр. — слухач підготовчого відділення Українського поліграфічного інституту (УПІ) ім. Івана Федорова; у 1976–1981 рр. — навчання на інженерно-економічному факультеті поліграфічного інституту. В інституті він здобув фах інженера за спеціальністю — «Економіка і організація поліграфічної промисловості».  

 

ЯК УСЕ ПОЧИНАЛОСЯ

Володимир добре вчився та активно займався громадською роботою. Раніше, на третьому році навчання, відбувалося залучення студентів до науково-дослідної роботи, тож завідувач кафедри економіки та організації поліграфічної промисловості УПІ Роман Михайлович Машталір ще тоді звернув увагу на здібного студента. Під час канікул працював у студентських будівельних загонах, що, окрім матеріального зиску, приносило й визнання його роботи. Так, у 1980 р. указом Президії Верховної Ради СРСР за участь в освоєнні Нечорнозем’я його нагородили медаллю «За трудовую доблесть».

Активна громадянська позиція під час навчання в інституті, робота в будзагонах, схильність до науки, — все це спонукало ректора інституту Григорія Денисовича Толстого звернутися до Міністерства вищої та середньої спеціальної освіти УРСР з клопотанням залишити випускника інституту В. В. Мартиніва на викладацькій роботі. З міністерства прийшла відповідь — на викладацькій роботі на посаді асистентів дозволити використовувати трьох випускників 1981-го, серед яких був й Мартинів.

 

Оцей невеличкий аркуш паперу формату А5 визначив усю подальшу долю Володимира Мартиніва

 

Далі були напружені роки (1981–1984), коли Володимир Володимирович працював секретарем комітету комсомолу поліграфічного інституту. Інститутська комсомольська організація була великою, тож її комітет мав права райкому. Роботи було вдосталь. Громадські турботи забирали багато часу та відволікали від науково-педагогічної діяльності.

 

Комсомольські ватажки поліграфічного інституту Богдан Дурняк і Володимир Мартинів

 

Р. М. Машталір, що був у той час вже проректором з наукової роботи УПІ, запропонував Мартиніву вступити до аспірантури. У 1987 р., після трьох років навчання та наполегливої наукової праці в інституті Івана Федорова Володимир Володимирович успішно захистив дисертаційну роботу «Пути повышения уровня механизации и автоматизации полиграфического производства (на примере предприятий системы Госкомиздата УССР)» на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук. Роботу було виконано під керівництвом професора Машталіра. Мартинів — вдячний учень й завжди з великою теплотою згадує свого вчителя й підкреслює, що своїми науковими здобутками він багато у чому завдячує йому.

 

Молодь отримує настанови від старших товаришів (за столом з ліва на право — Р. М. Машталір, В. В. Мартинів, В. О. Лаптєв)

 

ВИКЛАДАЦЬКІ БУДНІ

Захистивши дисертацію, Володимир автоматично не став викладачем. Упродовж 1987–1989 рр. він працював інженером, молодшим науковим співробітником, а згодом старшим науковим співробітником науково-дослідного сектору УПІ ім. Івана Федорова. І лише після цього він переходить на рідну кафедру економіки та організації поліграфічної промисловості (згодом кафедра називалася — Економіки, обліку і аудиту у видавничо-поліграфічному комплексі (ВПК), де знову працює на посаді асистента (1989–1991), потім — старшого викладача (1991–1998) й нарешті — доцента (з 1998-го).

У 2001 р. атестаційна колегія Міністерства освіти і науки України присвоїла В. В. Мартиніву вчене звання доцента кафедри економіки, обліку і аудиту у ВПК.

За цими сухими рядками біографії криється щоденна кропітка праця й наука у старших товаришів (М. М. Масловатого, Н.-В. М. Сухолитки, З. М. Холод, Н. І. Передерієнко, С. С. Крилошанської), потім, у 1990-х, — робота на неповну ставку, спроби заробляти гроші у торгівлі та на виробництві, у політиці тощо.

 

Кафедра економіки, обліку і аудиту у ВПК (на фото з ліва на право — нижній ряд О. І. Гузела, З. М. Холод, Н.-В. М. Сухолитка, Л. А. Швайка, верхній ряд В. В. Мартинів і Н. І. Передерієнко)

 

Не полишав Володимир й науку, був відповідальним виконавцем госпдоговірних науково-дослідних робіт: «Шляхи підвищення ефективності використання матеріалів у газетному виробництві видавництва «Зоря» (1995–1996); «Бізнес-план стратегічного розвитку ВАТ «Видавництво «Зоря» (2002–2003), «Норми витрат паперу при друкуванні газет на машинах типу ГАУ» (2003–2004), «Розробка структури і функціональних обов’язків маркетингового підрозділу у видавництві «Зоря» (2003–2004).

 

ДЕКАН ФАКУЛЬТЕТУ

У 2004 р. Володимира Володимировича обрали деканом факультету економіки та організації книжкової справи (ФЕОКС) [2] Української академії друкарства. У часи Мартиніва ФЕОКС став одним з найбільших факультетів академії, де на денній формі навчалося близько 800 студентів, щорічно дипломи спеціалістів і магістрів отримували до 200 випускників, навчальну, наукову і виховну роботу на факультеті здійснювало понад 70 докторів і кандидатів наук. Факультет цей був непростим — на ньому готували спеціалістів одразу за декількома, не цілком однорідними професіями: економіста, бухгалтера, аудитора, видавця, редактора, книгознавця, комерсанта, маркетолога, рекламіста.

 

Біля входу в академію: В. В. Стасенко, Я. М. Угрин, Б. В. Дурняк, Є. М. Палига, В. В. Мартинів

 

Ще за попередників Володимира Володимировича на факультеті було розпочато підготовку фахівців за спеціальностями «Облік і аудит» (1992) і «Маркетинг» (2000). Вже за деканства Мартиніва — «Реклама та зв’язки з громадськістю» (2010).

Спеціальність «Книгознавство і організація книжкової торгівлі» увійшла до напряму «Торгівля» як «Книгознавство та комерційна діяльність». Докорінно змінилися навчальні плани підготовки фахівців з видавничої справи та редагування, — у зв’язку з переміщенням спеціальності з напряму «Філологія» до напряму «Журналістика» (потім — «Журналістика та інформація»). Сьогодні, у зв’язку із затвердженням переліку галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти на факультеті, ведеться підготовка фахівців з таких фахів: «Підприємництво, торгівля та біржова діяльність», «Облік і оподаткування», «Журналістика» (спеціалізації «Видавнича справа та редагування», «Реклама та зв’язки з громадськістю»), «Маркетинг», «Менеджмент» (спеціалізація «Управління фінансово-економічною безпекою»), «Інформаційна, бібліотечна та архівна справа». До усіх цих змін причетний й доцент Мартинів.    

Десять років роботи деканом були зовсім непростими для Володимира Володимировича, — навіть з його непосидючим, дієвим характером. Для прикладу наведу деякі з причин, що не додавали йому оптимізму та створювали проблеми, як то кажуть, на рівному місці.

 

ЧИМ ДОВОДИЛОСЯ ЗАЙМАТИСЯ  

Для людей, далеких від реалій нашої вищої освіти, може видатися дивним, яку «бурю в склянці води» свого часу викликала стаття тодішнього міністра освіти Вакарчука «Екзаменаційна сесія як вона є» [3]. Оскільки ці просторікування міністра мали вплинути на стипендіальні фонди навчальних закладів, в академії на деканів поклали обов’язок контролювати викладачів щодо співвідношення оцінок за результатами сесії. «Як це мало виглядати на практиці?» — запитаєте Ви. Викладач після складання студентами іспитів чи заліків мав приходити з оцінками до декана й той за «формулою» Вакарчука перевіряв співвідношення «5», «4» і «3» у проекті відомості. Лише після затвердження деканом оцінки можна було виставляти в заліковку… Можете уявити, які конфлікти виникали між деканом і викладачем, викладачем і студентами, студентами та деканом.

А виключення за неуспішність! Мало хто здогадується, але останніми роками виключити студента, що навчається казьонним коштом, за академічну неуспішність в невеликому навальному закладі — завдання не з простих. На кожного студента, якому поталанило навчатися за державні гроші, передбачене відповідне фінансування на весь термін навчання. Виключення такого студента — невиконання зобов’язань навчального закладу перед Міністерством — постає питання про якість викладання й таке інше.  

А ще поточні справи: вступні кампанії, поселення студентів, відвідування занять, виховна робота й інше. Ви, шановний читач, навіть уявити собі не можете, якими питаннями іноді доводиться займатися декану. Усе це не найкращими чином впливало на моральний стан нашого героя. Чого гріха таїти — бували й зриви — то накричить Володимирович, то нагрубить…

Потрібно відзначити ще одну рису В. В. Мартиніва — у нього «золоті руки». Наведу один показовий приклад: коли Мартинів став деканом, від своїх попередників він отримав приміщення з обшарпаними стінами та поламаними меблями. У деканаті не було навіть ручки… Звичайно, можна було домовитися з господарською частиною академії — зробили би ремонт, виписати меблі, усе би привезли й принесли. Але Володимирович не з тих людей, хто буде сидіти склавши руки й чекати, тож одночасно з вирішенням поточних факультетських справ, він активно, як то кажуть, «засукав рукави» та зайнявся ремонтно-будівельними роботами, замовленням і виготовленням відповідних меблів і стендів.  

Працюючи на посаді декана він продовжував викладати, приділяв дещицю часу й написанню книжок. У співавторстві побачили світ такі роботи: «Планування, облік, калькулювання та аналіз собівартості видавничої і поліграфічної продукції» (1-е видання у 2008, 2-е — 2015-му), «Маркетинговий менеджмент видавничої продукції» (1-е видання у 2011, 2-е — 2013-му), «Антикризові технології в управлінні економічною безпекою підприємства» (2016). Під його керівництвом Мирослава Михайлівна Караїм виконала та у 2015 р. успішно захистила кандидатську дисертацію.

Особисто мені завжди імпонувало, що Володимир Володимирович ніколи не тримався за посаду. Працюючи другий термін деканом, він завжди казав, що десять років — більш ніж достатній термін перебування на посаді керівника. Він спокійно пішов, коли прийшов час і передав факультет в надійні руки Лесі Петрівни Стеців, що перед тим була його багаторічною заступницею в деканаті. 

 

НА ЗАСЛУЖЕНОМУ «ВІДПОЧИНКУ»

Після того, як В. В. Мартинів полишив посаду декана, він залишився працювати доцентом кафедри підприємництва та маркетингу (так тепер називається кафедра економіки, обліку і аудиту у ВПК). Звичайно, він тепер не такий жвавий, але продовжує викладати й займається розв’язанням проблем кафедри, допомагаючи її завідувачу — Євгену Миколайовичу Пализі.    

Мушу відзначити, що найважливішою рисою Володимира Володимировича є те що він командний гравець, йому властивий командний дух, уся його робота свідчить, що він завжди працював й продовжує працювати не лише на себе, але й на результат колективу, до якого належить, а це у наш час — велика рідкість. Тож здоров’я йому й наснаги!  

[1] В. В. Мартинів народився 19 серпня 1955 року.

[2] Пізніше факультет став називатися медіакомунікацій та підприємництва.

[3] Вакарчук І. Екзаменаційна сесія як вона є [Електронний ресурс] / І. Вакарчук // Українська правда. — 2009. — 27 лют. — Режим доступу : https://www.pravda.com.ua/articles/2009/02/27/3768269/ (ост. звернення 19.07.2021).